У 2005 році Україна ратифікувала Конвенцію про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення, відому під назвою «Оттавська конвенція», та з того часу сумлінно виконувала її положення.

Водночас Російська Федерація, не будучи державою-учасницею Оттавської конвенції, розв’язала проти України збройну агресію та з 2014 року широко використовує протипіхотні міни як метод ведення війни. З 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію нашої держави, масове використання нею таких засобів створило асиметричну перевагу для агресора.

Наголошуємо, що на час підписання та ратифікації нашою державою Оттавської конвенції такі обставини були відсутні та не могли бути передбачені.

Таким чином, Україна опинилася в нерівній і несправедливій ситуації, яка обмежує її право на самооборону згідно зі статтею 51 Статуту ООН.

Україна не єдина, хто постав перед складним вибором між виконанням зобов’язань за Оттавською конвенцією та ефективністю захисту своєї Батьківщини від жорсткого агресора, який нехтує усіма міжнародно-правовими нормами. 

Збройна агресія Російської Федерації проти України вже змусила низку держав – Латвію, Литву, Естонію, Польщу та Фінляндію – переглянути свою позицію та ухвалити спільне політичне рішення щодо виходу з Оттавської конвенції.

Міжнародна спільнота має усвідомлювати, що з моменту приєднання України та цих держав до Оттавської конвенції ситуація з регіональною безпекою суттєво погіршилася. 

Відтак, враховуючи безумовний пріоритет оборони нашої держави від жорсткої російської агресії, нашої землі від окупації, а людей — від жахливих російських звірств, Україна ухвалила непросте, але необхідне політичне рішення про припинення виконання нерелевантних зобов’язань за Оттавською конвенцією. Переконані, що цей крок є необхідним та відповідним рівню загроз, адже йдеться про виживання та збереження України як суверенної, незалежної та вільної держави.

В умовах, коли Росія здійснює геноцид з метою знищення України як держави і українців як нації, Україна змушена надавати безумовний пріоритет безпеці своїх громадян та обороні своєї держави. Це стосується зокрема й участі нашої держави у міжнародно-правових документах та механізмах.