Доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини «Ситуація з правами людини у тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)»

 http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/Crimea2014_2017_EN.pdf

ключові сигнали

 І. Загальні сигнали 

• Доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини «Ситуація з правами людини у тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)» підготовлена на виконання резолюції Генеральної Асамблеї ООН 71/205.
• Його підготувала Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ), яка працює в нашій державі з 15 березня 2014 року на запрошення Українського Уряду. Документ є результатом копіткої роботи зі встановлення фактів системних порушень прав людини РФ в незаконно окупованому Криму, логічним об’єднанням та узагальненням порушень прав людини, які фіксувалися та документувалися УВКПЛ у період з лютого 2014 по вересень 2017 року.
• Доповідь є першим кроком на шляху до системної імплементації положень Резолюції ГА ООН 71/205, яка разом з Резолюцією ГА ООН 68/262 є засадничими документами, що підтверджують територіальну цілісність України, засуджують тимчасову окупацію Росією частини території України.
• Лише за умови комплексного виконання згаданих Резолюцій ГА ООН та консолідації міжнародного тиску на Росію як країну-окупанта можна досягти часткового покращення ситуації з правами людини, включно із виконанням Росією наказу Міжнародного суду ООН у справі України проти РФ стосовно застосування Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
• Незважаючи на звернення УВКПЛ до органів влади РФ як держави-окупанта, ММПЛУ так і не змогла отримати доступ до АРК. Тому вона здійснювала свою моніторингову діяльність з материкової частини України.
• Забезпечення постійного прямого міжнародного моніторингу ситуації існуючими конвенційними та інституційними органами ООН та інших міжнародних організацій, які, серед іншого, матимуть функцію контролюючого механізму за дотриманням Росією своїх обов’язків як окупаційної влади згідно з міжнародним гуманітарним правом, залишається одним з першочергових завдань міжнародної демократичної спільноти.

ІІ. Окупація та її наслідки

• Доповідь чітко вказує, що окупація Криму відбулась згідно із заздалегідь розробленим планом у Москві. На підтвердження наводиться заява Президента РФ В.Путіна, що на зустрічі з очільниками безпекових структур в ніч з 22 на 23 лютого 2014 р. він прийняв рішення «почати працювати над поверненням Криму до РФ».
•  Також викладено подальший  розвиток подій в АРК, включно з незаконним референдумом 16 березня 2014 р., та реакція на нього Генеральної Асамблеї ООН, яка, слідом за Урядом України, оголосила цей референдум недійсним.
• У 2016 р. Канцелярія Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) визнала, що Крим перебуває у стані окупації РФ, і заявила, що при аналізі фактів і можливих злочинів, скоєних у Криму, вона застосовуватиме право, застосовне до міжнародних збройних конфліктів
• Окупаційна держава не набуває суверенітету над окупованою територією. Окупаційна держава повинна дотримуватися законодавства, діючого на окупованій території, якщо воно не становить загрозу безпеці або не перешкоджає застосуванню четвертої Женевської конвенції.
• Відповідно до міжнародного права держави несуть відповідальність за порушення міжнародного гуманітарного права, що можуть бути поставлені їм у вину, зокрема: а) порушення, вчинені їхніми органами, в тому числі збройними силами; б) порушення, вчинені особами чи утвореннями, уповноваженими ними здійснювати елементи державної влади; в) порушення, вчинені особами або групами, що фактично діють за їхніми вказівками або під їхніх керівництвом чи контролем; г) порушення, вчинені приватними особами або групами, які вони визнають і приймають як власну поведінку36.
• Демографічна структура Криму продовжує змінюватися, головним чином у результаті безперервного припливу до Криму громадян РФ. За даними Федеральної служби державної статистики РФ, на 1 січня 2017 р. населення Кримського півострова збільшилося порівняно з переписом, проведеним у вересні 2014 р., на 56152 чол. За цей період населення м. Севастополя зросло на 8%. УВКПЛ нагадує, що ст. 49 Женевської конвенції 1949 про захист цивільного населення під час війни встановлює, зокрема, що «Окупаційна держава не повинна здійснювати переміщення або депортації частини свого цивільного населення на територію, яку вона окупує».

ІІІ. Громадянські і політичні права

• Нав’язування громадянства жителям окупованої території, як це відбулось у Криму, можна прирівняти до примушення їх до присягання на вірність державі-супротивнику, що заборонено четвертою Женевською конвенцією. Крім того, норма про автоматичне громадянство не тільки є порушенням міжнародного гуманітарного права, а й викликає ряд серйозних запитань за міжнародним правом у галузі прав людини. УВКПЛ зафіксувало непоодинокі випадки, коли жителі Криму, які відмовилися від громадянства РФ, стикалися з дискримінацією.
• Громадяни України без реєстрації місця проживання у окупованому Криму не мають права на страхування здоров’я і звернення до державних лікарень. В одному випадку, зафіксованому УВКПЛ, українська громадянка, яка мешкала у Криму впродовж 10 років, але була зареєстрована у Харкові, у 2015 р. померла після того, як державна лікарня у Криму відмовилася її лікувати, тому що в неї не було медичної страховки. Відмова забезпечити життєво необхідне лікування – зокрема через походження або статус особи, як-от громадянство – є тяжким порушенням права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я та порушенням передбаченого міжнародним гуманітарним правом зобов’язання забезпечити, щоб система охорони здоров’я, існуюча на окупованій території, продовжувала функціонувати належним чином.
• Жителі Криму, які до окупації працювали на державних і муніципальних посадах, за законом були зобов’язані відмовитися від українського громадянства, а також отримати паспорт РФ, якщо вони хотіли залишитися на роботі. Женевські конвенції забороняють окупаційній державі змінювати статус посадових осіб на окупованих територіях.
• УВКПЛ нагадує, що згідно з міжнародним гуманітарним правом кримінальне законодавство, діюче на окупованій території, повинно залишатися чинним і застосовуватися судами
• Як документально зафіксовано УВКПЛ, судові та правоохоронні органи РФ в Криму часто порушували презумпцію невинуватості, право на термінове отримання інформації про характер і причину обвинувачення, право захищатися або отримати допомогу адвоката за власним вибором, право на достатню кількість часу для підготовки до захисту, право на суд без невиправданої затримки, право на оскарження чи перегляд, право на розгляд у незалежному та неупередженому суді та право не давати показань проти самих себе або не визнавати себе винними.
• Зафіксовані випадки залякування адвокатів, які представляли клієнтів, налаштованих проти присутності РФ у Криму.
• Особливі сумніви викликає неупередженість розслідувань, що проводяться так званою кримською поліцією стосовно насильства, що мало місце 26 лютого 2014 р. В рамках кримінального процесу єдиними підозрюваними були визначені проукраїнські активісти з кримськотатарської громади, хоча у сутичках брали участь і представники проросійських груп. Крім того, різні джерела підтвердили, що слідчі органи неофіційно пообіцяли декільком підозрюваним м’які вироки в обмін на свідчення проти одного із звинувачених, заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза
• З 2014 р. державними суб’єктами РФ в Криму чинилися численні та тяжкі порушення права на фізичну та психічну недоторканність. Відсутність розслідувань вказує на те, що особи, які скоїли їх, продовжуватимуть уникати покарання.
• Як форма переслідувань політичних опонентів застосовувалося примусове поміщення у психіатричний заклад, що може бути рівносильно катуванням або жорстокому поводженню.
• УВКПЛ задокументувало значну кількість повідомлень про порушення права на свободу в результаті дій, за які можуть бути відповідальні представники влади РФ у Криму. Свавільні арешти і затримання набували різних форм і, як здається, слугували різним цілям – від нагнітання страху до придушення опозиції та як метод покарання.
• Найбільш кричущими випадками є незаконні затримання, які  супроводжувалися фізичним або психологічним насильством, що може кваліфікуватися як катування. Жертвами часто були особи, звинувачені у шпигунстві та плануванні терористичних актів, а також політичні та громадські активісти, які підтримали протести на Майдані й проукраїнські демонстрації у Криму або прагнули допомогти українським військовослужбовцям, що базувалися на півострові.
• Найбільша кількість насильницьких зникнень була зафіксована у березні 2014 р., коли у Криму було викрадено як мінімум 21 особу. Серед викрадених були проукраїнські активісти та прихильники Майдану, журналісти, кримські татари, колишні та діючі українські військовослужбовці. Вони трималися без права спілкування і листування й часто піддавалися фізичному і психологічному насильству. УВКПЛ документально зафіксувало 10 випадків, де згадані особи досі вважаються зниклими безвісти.
• УВКПЛ підрахувало, що з початку окупації Криму поліція і ФСБ провели близько 150 рейдів по приватних будинках, підприємствах, кафе, барах, ресторанах, ринках, школах, бібліотеках, мечетях і медресе (ісламських релігійних школах). Такі операції мали на меті вселити страх, зокрема в кримськотатарській громаді, щоб попередити або запобігти діям чи заявам, які ставлять під сумнів порядок, установлений з березня 2014 р.
• УВКПЛ задокументувало випадки, коли вищезгадані обшуки, що інколи проводилися без пред’явлення ордера і з надмірним застосуванням сили, були рівносильні свавільному чи незаконному втручанню в приватне та сімейне життя й посяганню на недоторканність житла, що є порушенням міжнародного права в галузі прав людини.
• З моменту окупації Криму його жителі підлягають призову на службу в збройних силах РФ. УВКПЛ зазначає, що, згідно з міжнародним гуманітарним правом, державі-окупанту забороняється примушувати осіб служити в її збройних або допоміжних силах, так само як і забороняється чинити тиск і вести пропаганду на користь добровільного вступу до армії.
• Після початку окупації свобода релігії та переконань у Криму опинилася під загрозою через низку інцидентів, націлених на представників міноритарних конфесій та належних їм релігійних об’єктів.
• З березня 2014 р. можливість мирно збиратися або проводити мітинги в Криму є значно обмеженою. Обмежувальні правові заходи створили додаткові перешкоди для реалізації права на мирні зібрання. Стихійні зібрання часто каралися притягненням до юридичної відповідальності. Кримських татар, які брали участь у «несанкціонованих» автопробігах в пам'ять про депортацію кримських татар, регулярно заарештовували, годинами допитували і штрафували.
• У Криму право висловлювати свої погляди і думки суттєво обмежене. Журналісти піддавалися нападам і жорстокому поводженню, проте ніяких розслідувань за цими епізодами не проводилося. Засоби масової інформації мовами меншин, які продовжили роботу або зареєструвалися як нові ЗМІ, не публікують політичних матеріалів або підтримують офіційну позицію щодо статусу Криму.
• Після окупації Криму більшість правозахисних груп припинили існування або перебазувалися до інших регіонів України. Дехто зробив це на знак протесту проти нової ситуації, а інші були змушені зробити це через особисті погрози і фізичне насильство, з якими зіткнулися їх члени. Громадські об’єднання та неурядові організації, які залишилися в Криму і не прийняли політику нової влади, систематично стикалися з перешкоджанням своїй діяльності, залякуванням, а іноді й переслідуваннями.
• Після окупації всі пенітенціарні заклади Криму були включені до пенітенціарної системи РФ, що призвело до численних переведень затриманих із Криму до виправних колоній РФ всупереч нормам міжнародного гуманітарного права.

 ІV. Економічні, соціальні та культурні права

• Після окупації Криму влада РФ перейшла до націоналізації державного, а іноді й приватного майна, яка здійснювалася з порушенням прав власності і без будь-якої компенсації. УВКПЛ нагадує, що згідно з міжнародним гуманітарним правом, приватна власність, а також власність громад, церковних, благодійних та освітніх, художніх і наукових установ не підлягає конфіскації, і що управління нерухомим державним майном повинно здійснюватися відповідно до правил узуфрукта
• Належне регулювання житлових, земельних та майнових питань також є ключовим питанням для кримських татар, які через майже три десятиліття після повернення з вигнання не отримали гарантій володіння житлом. Примусові виселення є порушенням широкого спектру прав людини, включно з правом на належне житло і право на свободу від довільного посягання на недоторканність житла і втручання в приватне життя.
• УВКПЛ відзначає важливість запобігання примусовим виселенням, серед іншого шляхом скасування законодавства, що допускає таку практику, і вжиття заходів для забезпечення правових гарантій володіння і користування житлом для всього населення.
• Після окупації Криму українська та кримськотатарська громади були обмежені в можливості демонструвати державні та культурні символи і публічно відзначати дати, які мають важливе значення для цих громад. Проведення таких заходів дозволялося лише у випадку, якщо їх організатори підтримували позицію Російської Федерації щодо статусу Криму.
• Зазначається, що у 2016 р. влада РФ оголосила Меджліс поза законом. УВКПЛ вважає, що це рішення ґрунтується на доказах, що містять упередження, і ігнорує законний характер Меджлісу як виборного органу, який представляє кримськотатарську громаду. Нагадується про постанову Міжнародного суду ООН, який ухвалив, що РФ повинна «відмовитися від вже існуючих або утримуватися від введення нових обмежень права кримських татар мати свої представницькі установи, включаючи Меджліс». Констатується, що станом на 12 вересня 2017 р. Меджліс залишається забороненою організацією.
• Введення освітніх стандартів РФ обмежило право етнічних українців і кримських татар на освіту рідною мовою. Кількість учнів, які навчаються українською мовою, різко скоротилася. УВКПЛ вважає, що головними причинами такого зменшення є переважно російське культурне середовище і виїзд тисяч проукраїнських жителів Криму на материкову частину України. Повідомлялося також про тиск з боку деяких вчителів та адміністрацій шкіл щодо припинення викладання українською мовою. Нагадується, про постанову Міжнародного суду ООН за позовом України проти РФ, який ухвалив, що РФ повинна «забезпечити доступ до освіти українською мовою».
• На доступність медичної допомоги в Криму вплинув від'їзд лікарів та інших медичних працівників державних медичних установ. Особливо від припинення лікування, викликаного імплементацією законодавства РФ, постраждали наркозалежні. Міжнародне гуманітарне право зобов'язує окупаційну державу забезпечити жителів окупованих територій продовольством, санітарно-гігієнічними матеріалами, медикаментами і предметами медичного призначення.
• Згідно з міжнародним гуманітарним правом, РФ як держава-окупант зобов'язана за допомогою всіх наявних у неї засобів забезпечити дотримання достатніх стандартів гігієни та громадської охорони здоров'я, а також постачання населення продовольством і надання йому медичної допомоги.

V. Висновки та рекомендації

• У підсумку доповіді, наголошується, що ситуація з правами людини у Криму після його окупації РФ значно погіршилася, а примусове введення громадянства і правової бази РФ значною мірою обмежили здійснення прав і свобод.
• Не забезпечувалося ефективне розслідування тяжких порушень прав людини, які негативно вплинули на право на життя, свободу і безпеку. Судова влада не відстоювала верховенство права і не здійснювала належне відправлення правосуддя.
• Органи влади РФ в Криму перешкоджали критиці й незгоді та оголосивши поза законом організовану опозицію, зокрема Меджліс.
• Можливості громадянського суспільства щодо повноцінного функціонування, критики та адвокаційної діяльності значно звузилися. Було закрито ряд засобів масової інформації, що непропорційно сильно зачепило кримськотатарську і українську громади, їхнє право на інформацію й на збереження своєї культури та ідентичності.
• Документ УВКПЛ містить низку важливих рекомендацій країні-окупанту – Російській Федерації, ключові з яких:
• виконувати зобов’язання, покладені на державу-окупанта відповідно до міжнародного гуманітарного права;
• забезпечити належний і безперешкодний доступ міжнародних місій із спостереження за ситуацією з правами людини;
• застосовувати у Криму українські закони;
• забезпечити відповідальність за порушення прав людини шляхом ефективного розслідування тверджень про жорстоке поводження, катування, викрадення, зникнення та вбивства за участю членів сил безпеки та кримської самооборони; віддати правосуддю винних і забезпечити відшкодування шкоди жертвам;
• дотримуватися встановленої міжнародним гуманітарним правом заборони на примушування жителів окупованої території Криму до служби у збройних силах Російської Федерації
• припинити практику ретроактивного застосування кримінального законодавства до діянь, скоєних до окупації Криму
• припинити застосування законодавства про екстремізм, тероризм і сепаратизм для криміналізації свободи слова і мирної поведінки, звільнити всіх осіб, заарештованих і звинувачених за вираження опозиційних поглядів, зокрема щодо статусу Криму;
• відмовитися від уже існуючих або утримуватися від введення нових обмежень права кримських татар мати свої представницькі установи, зокрема Меджліс
• забезпечити доступність освіти українською мовою й надати усім етнічним громадам Криму, зокрема кримським татарам і українцям, можливість зберігати та розвивати їхню культуру, традиції та ідентичність